СПОЧАТКУ ДЗВОНИВ ЛЕДЬ НЕ ЩОДНЯ, ПОТІМ – ВСЕ РІДШЕ

Хочу сказати про наше заробітчанство. Цілими десятиліттями наші чоловіки мусять працювати по закордонах. У нашому селі (не хочу називати, якому саме, щоб нікого не образити) завжди було, як на війні. Із 500 хат може у 50 чоловіки вдома. Це голова сільради, лікар, вчитель, дільничний, та ще ті, хто доїжджає до міста на завод.

Буває, що чоловік ледве встиг одружитися, дружина вагітна, а він вже їде на заробітки. І це потроху руйнує молоді сім’ї.

Причому історія повторюється майже в кожній родині. Ще якихось п’ять років переживають одне за одного, радіють зустрічам. А потім чоловіки часто знаходять іншу жінку на чужині. Навіть діти там народжуються. І з цього кола не вийти ніяк.

От недавно моя сусідка Галя отримала листа – чоловік просить розлучення. Скільки було сліз! Галі ж тільки двадцять вісім років. В неї двоє дітей, велике господарство. І ось тобі така новина. Але ви б бачили, як чоловік Галю із ЗАГСу аж додому цілою вулицею ніс на руках. Всі їм потихеньку заздрили. На день народження Михайло Галині обов’язково робив сюрприз – то на термальні води повезе, то сережки купить. І це при тому, що він нелегко заробляв гроші.

Але Михайло, як і всі інші чоловіки з нашого села, поїхав до Іспанії. Спочатку дзвонив ледь не щодня, хоч це було й недешево. Потім все рідше. А минулого року навіть не приїхав додому. Сказав, що має вигідне замовлення, не хоче його втрачати. Соромно йому, напевно, перед селом. А Галина посумує років п’ять, а потім втягнеться у звичне життя: робота, діти, город, батьки. Тому хочу попросити наших жінок: не відпускайте чоловіків на чужину. Знаю, що важко. Але намагайтеся якось знайти себе тут. Бо любов легко загубити, а потім майже неможливо повернути.

Оксана, Тячівський район

Загрузка...