Розмова в супермаркеті Києва: «Мажчіна, а пачєму Ви поддєрживаєтє запрет одноклассников? Знаєм ми, что такоє Фейсбук. Ето ЦРУ… » і далі почалося

Володимир Горбач:

Учора в супермаркеті зустрів сусідку по під’їзду. Інтелігентного вигляду, ще працює, з «корінних кієвлян». Питає, що я думаю про останню новину.

— Яку? — уточнюю я.

— Ну, запрєт на однокласнікі…

— Я підтримую. Запрєт.

— Мажчіна, а пачєму Ви поддєрживаєтє? У мєня вся пєрєпіска по работє ідьот на мейл.ру, — включається у розмову незнайомий покупець.

Переключаюся на нього, пояснюю необхідність такого кроку. Він погоджується з деякими аргументами, але обурюється: «Так, власті же нє создалі нікакой альтернатіви! (Справедливості ради йшлося і про 1С Бухгалтерію) А сразу запрєтілі.»

Нагадую про те, що альтернативи існують давним-давно. Фейсбук, Джимейл тощо.

— Ха, Фейсбук… — нагадує про себе сусідка. Знаєм ми, что такоє Фейсбук. Ето ЦРУ… Тут можна було б сказати «Занавєс», але це ще не занавіс.

— А Однокласніки, це не ФСБ? — не здаюся я. Звертаюся по імені по-батькові, «мєжду прочім, ми с етой страной воюєм…»

А на її обличчі крива і кисла посмішка… Вона не воює.

І не те, щоб це була відверта «ватниця», це інший тип — в усьому бачити теорію змови, конспірологію, таємний замисел. У результаті такі люди не вірять навіть самому собі, і тому постійно страждають…

З одного боку, ця історія зіпсувала мені настрій, а з іншого, лише утвердила у думці правильності відключення російських соцмереж і сервісів. Якщо вже є люди, які вірять у конспірологію, то нехай це буде «українська конспірологія».