МИ БИДЛО НЕ ОБСЛУГОВУЄМО, ТИМ БІЛЬШЕ РОСІЙСЬКОМОВНЕ!

До редакції сайту української діаспори “Стожари” надійшов лист від нашого читача Олександра з Києва. Він вирішив розповісти цікаву історію з життя, яка мала місце в самому серці української столиці

Подаємо повний текст листа:

Доброго дня шановна редакція. Нещодавно на сторінках вашого видання прочитав враження від поїздки до Києва пані з Сіднею, де вона дивується русифікації столиці України та ставленню її мешканців до оточуїчих людей.

Тож, хочу розповісти історію, яку спостерігав сьогодні в самому серці української столиці. У Києві цілий день падав мокрий сніг й люто дув пронизливий холодний вітер. Я був на Майдані в справах й зайшов до кафе купити чай, щоб зігрітись. На касі була невелика черга (першою стояла бабуся в старенькому, досить поношеному одязі; кримезний молодий чоловік та жінка, охайно одягнені; чоловік середніх років та я).

Так ось, ця бабуся подала продавцю одну гривню й попросила налити їй стаканчик гарячої водички, бо во немає грошей на чай, а сильно змерзла й хоче трішки зігрітися.

Я не бачив тих очей продавця, коли він швидко підійшов до бабусі й вказав їй рукою. В ту мить, я подумав, що хлопчина відмовляє й вказує старенькій на вихід з кафе. Але я помилився, продавець попросив бабусю присісти за столиком й зачекати, доки він подасть їй замовлення.

Так як це зайняло якийсь час, кримезний молодий чоловік з жінкою, що стояли за бабусею, почали обурюватися грубою російською й вказувати продавцю: “что в кафешку в центре города не должны пускать ТАКИХ…”, а тим більше “обслуживать всяких бомжей…”.

Продавець, слухаючи всі ті обурення, нагнув голову і щось робив. Виявляється, хлопчина приготував старенькій чай, зробив канапку й поклав на тарілку тістечко.

Бабуся стояла і мало не плакала. Але продавець підійшовши до неї, посміхнувся, щось сказав й поклав на стіл замовлення. Йому таки вдалось вмовити стареньку попити чай.

Далі продавець не звертаючи на них уваги, почав приймати замовлення у чоловіка, що стояв за обуреними. “Ты, что …”, і полився всякий бруд на хлопчину.

Всі присутні, злібно дивилися в бік “источника” російської лайки.

Чоловік, в якого вже приймав замовлення хлопчина, каже: “друже, зроби їм каву та хай йдуть собі звідси…”, “Доки ми цих руССких не винесли звідси”, – донеслось з приміщення.

В цю мить підійшов адміністратор (я так зрозумів) і каже до обурених: “Перепрошую, вийдіть з приміщення кафе, оскільки ми необслуговуємо ТАКИХ, а тим більше російськомовне бидло…”.

Ви б бачили реакцію “возмущеных“, вони перепросили українською та швиденько накивали пятами…

Чоловік, який був переді мною в черзі, отримавши замовлення підсів до тієї бабусі. З їхньої розмови, я почув, що старенька з Луганська, все життя працювала вчителем української мови в школі. Сьогодні, як і кожного тижня, носила свічки до фотографій полеглих Героїв Майдану, Небесної Сотні. Нині винаймає кімнату й сама виховує двох онуків школярів, допоки її син воює з російським окупантом, а невістка в Італії на заробітках. Почувши те все, чоловік сказав, що має невеличку фірму й саме зараз йому конче потрібен знавець української мови, щоб дати уроки рідної для його працівників…

Україна змінюється!

Джерело

_______

Загрузка...

Загрузка...