Синку, навіщо, синку, що ти наробив...

Синку, навіщо, синку, що ти наробив,. синку, чому саме ти, дивись, скількі чоловіків навколи. А мені тепер як, ти подумав, ти уявив мої ночі, ти уявив моє життя, ти уявив мій стан, ти розумієш, з яким острахом я тепер буду чекати звістки та новини звідти?
Ти бажаєш, щоб я перетворилася на оголений шматок нервів, на пульсуючу порожнечу, ти хочеш бачити мої очі, наповнені вологим жахом, ти хочеш тримати мої руки, скуті тремтячою безнадією, ти хочеш чути мій голос, вкритий кривавою плівкою, ти хочеш торкнутися моєї душі, перетвореної на стерильну пустелю, ти хочеш подивитись на моє серце, розчавлене цифрою "200"?
Не йди, синку, благаю. Не треба, там й замість тебе буде, кому воювати, залишайся вдома, не розбивай мене на крижані уламки відчаю, я не винесу цей біль, я не зможу від
Мамо.
чути ані хвилинку спокою, я не зможу заснути, я не зможу жити, я можу не дочекатися, я
Мамо.
Подивись мені в очі. Йди, сину. Я так боюся. Я пишаюся тобою.
Василь Васильович Івченко народився 09.01.1996 року у селі Папужинці Тальнівського району Черкаської області.
Після закінчення школи пішов навчатися до Тальянківського агротехнічного коледжу Уманського національного університету садівництвата за спеціальністю "агроном", де провчився чотири роки.
Обожнював спорт, зокрема футбол, грав у нього з дитинства, представляв команду "Славутич" села Папужинці. Добра, весела, позитивна людина, яка завжди відгукувалася на всі прохання.
Навесні цього року підписав контракт із ЗСУ, до кінця травня навчався військовій справі у підготовчий частині "Десна" під Києвом. Там його хотіли залишити, як інструктора, бо Василь показав себе з дуже гарного боку, проте хлопець рвався у бій і нічого не могло його спинити.

Загрузка...

Тож, попри всі вмовляння, він поїхав туди, де смерть іноді стукає тобі в серце, не питаючи твоє ім'я та не дивлячись на твій вік.
Солдат 54-ї окремої механізованої бригади, артилерист, командир ЗУ-23. Мав незабаром поїхати до Німеччини на військові навчання і повернувся б звідти вже сержантом.
Загинув 28 серпня в районі смт Зайцеве - місто Бахмут (Донецька область), отримавши осколкові поранення внаслідок мінометного обстрілу наших позицій.
Залишилась мати, життя якої після звістки про загибель єдиної дитини навіть важко уявити.
Вони всі там. Комусь 20 років, комусь 45. Кулеметники, водії, навідники, артилеристи, танкісти. Рядові, сержанти, генерали. Одружені та холості. Сироти та ті, матері яких кожен день приходять на могили своїх дітей.
Янголи з нашивками бригад та батальйонів.

 

 Источник

Загрузка...