АКТУАЛЬНО

[5]

Герої та наволоч поруч з нами: На Київщині учителька принизила сина бійця АТО, бо батько не здав кошти на нову парту

Вчителька заявила бійцю АТО в очі, що він наплодив дітей, кинув їх та пішов на війну, а тепер скидає турботу про них на державу. А ще додала: «Я вас туди не відправляла».
Андрій і Тетяна Мусієнки з дітьми. Фото: zsu-info.com.
"Фронтовий Луганський напрямок, 2014 рік. У курилці госпіталю, спираючись на підвіконня, зосереджено палить цигарку поранений у ногу офіцер-танкіст Сергій Кириленко. Компанію йому становить сержант Андрій Мусієнко, який також на милицях. Андрій сам тютюн не поважає, та не йде від старшого лейтенанта, бо того тільки-но доставили в лікарню, тож він ще не освоївся", - написав Віктор Шевченко у статті для zsu-info.com, передають Патріоти України.
Вони продовжують почату в палаті розмову:
— Сергію, де тебе зачепило?
— Та ганялися ми два дні за «сепарським» танком. Вполювали гада, виникла між нами дуель. Він нас побачив першим і дістав снарядом, але ми його швиденько у два постріли перетворили на смолоскип.
— Бачу, ти за щось на «покійничка» й досі злий.
— А хто б на моєму місці не злився? Розумієш, він перед тим майже на моїх очах розстріляв прямою наводкою дві наші вантажівки. Хлопці хвилин двадцять тримались до мого підходу… Один із них безвісти пропав, мабуть, рознесло хлопця на шматки. Один вижив, правда, контужений, ледве дізнались, із якої він частини. Двоє загинули, я їхні тіла з мінного поля витягав, оцими руками вантажив у «санітарку». Де це сталось? Останнє перехрестя перед «сепарським» блоком за поворотом на Щастя знаєш?
Андрій стрімко хапає танкіста за плечі, обережно трясе офіцера:
— Брате мій ріднесенький! Ті двоє не загинули! Я — один із них, а другий у сусідній із нами палаті, ще не прийшов до тями, але живий..
Коли розчулені чоловіки трохи заспокоюються, Андрій розповідає, як усе відбувалося. Того дня вони вранці потрапили під потужний обстріл із «Градів» за електростанцією в Щасті. Йому як командиру автомобільного відділення було наказано вивезти із моргу тіла чотирьох загиблих десантників, доставити їх до гелікоптера.
Лікар із місцевої лікарні його супроводжувати відмовився навідріз — мовляв, місцина там відкрита, з тієї сторони відразу вдарить артилерія. Та Андрію вже дзвонили, сказали, що вертоліт чекає в умовному місці. Довелося заднім ходом півкілометра вести КАМАЗ по глибокій колії до будівлі моргу, вдвох із водієм вантажити тіла.
Невдовзі розпочався обстріл. Андрій сам погнав автомобіль назад на скаженій швидкості серед щільних розривів, відчуваючи удари осколків у борти. На виїзді він ще помітив краєм ока, як той же лікар, стоячи під бетонним навісом ганку лікарні, крутить на їхню адресу вказівним пальцем біля скроні.
Потім він став свідком зради. Під «вертушкою» його колону з двох машин завантажили боєприпасами й колодами на бліндажі. Старшим колони чомусь призначили незнайомого офіцера. Той, не повідомивши Мусієнку пункт призначення, повів колону невідомим Андрію маршрутом. Сержант відчув щось недобре ще в дорозі, бо старший лейтенант на всі запитання відмовчувався. А коли Андрій побачив за сто метрів блокпост без прапорів, різко наказав своєму водію зупинитись.
Старий лейтенант вискочив з кабіни і, петляючи, побіг до блокпоста. Там його напевно чекали, бо дали добігти, після чого відразу вдарили по автівках зі стрілецької зброї й гранатометів, хвилин за 15 до розстрілу автівок долучився ворожий танк.
— Знаєш, братику, — каже Мусієнко Сергію у палаті, — Бога не обдуриш. Вчора наші з боєм взяли той блок. Серед тіл загиблих «сепарів» було й тіло старлея.
Два роки по тому. Місто Біла Церква, школа № 4, вересень 2016 року
Приміщення 7-го класу завбачливо залишила його класний керівник Світлана П. Перед учнями тримає промову голова батьківського комітету класу Світлана С:
— Дорогі діти! Всі ви чудово знаєте, як батьківський комітет про вас піклується. От і цього навчального року ви сіли за відремонтовані парти. Проте одна парта зосталась не оновленою, бо на ремонт грошей не здала родина Мусієнків. Вона в нас багатодітна, батько учасник бойових дій, вони кажуть, що коштів їм не вистачає… Ярославе Мусієнко, піднімися! Пересядь за стару парту! Тепер це твоє місце! Хай батьки гроші шукають… Так почалася історія, що сколихнула атовців Білоцерківщини.
Батька та маму чотирьох дітей Андрія і Тетяну Мусієнків знаходжу у Білій Церкві… в кабінеті дільничного інспектора. Класний керівник подала в поліцію заяву про те, що Андрій їй погрожував розправою за образу його сина. Представляюся, прошу в офіцера дозволу бути присутнім і слухаю пояснення батьків.
Тринадцятирічний Ярослав повернувся зі школи вкрай шокованим. Мама вислухала хлопчика й одразу зателефонувала на роботу батькові. Розмова з дружиною і дзвінок класному керівнику відбувалися у присутності сусідів. Погроз від чоловіка не було і не могло бути, не так він вихований. Андрій кілька разів спокійним тоном запитав пані Світлану, яке вона мала право як класний керівник залишити дітей на майже сторонню людину і допустила публічне приниження гідності підлітка. У відповідь жінка заявила, що він наплодив дітей, кинув їх та пішов на війну, а тепер скидає турботу про них на державу. А ще додала: «Я вас туди не відправляла». Те саме Андрій почув і від голови батьківського комітету класу.
Подальший перебіг подій був несподіваним навіть для нього. Надвечір йому зателефонував директор школи, у другому, п’ятому і сьомому класах котрої вчаться його діти. Керівник запросив його на спільну зустріч із дирекцією та представниками батьківського комітету. Мусієнко погодився, але в передчутті якоїсь халепи зв’язався з побратимом із місцевої філії Асоціації учасників АТО, попросив його бути там за свідка.
Ранком у кабінеті директора на Андрія та його побратима Миколу із позивним «Борода» чекала брудна сцена. Троє «комітетських» жінок вчинили ґвалт на рівні істерики. Микола ж просто запитав дам у присутності керівника школи, чи мав місце факт приниження дитини в озвученій Ярославом та його однокласниками формі, чи було ними сказано: «Ми вас туди не відправляли» та «Хочете пільг — ідіть на базар». Уявляєте, і класний керівник, і голова батьківського комітету без вагань це спокійно підтвердили!
Розмовляємо із Андрієм і Миколою в білоцерківському офісі Асоціації учасників бойових дій та учасників АТО. Андрій хвилюється:
— Добре, що запросив на ту зустріч «Бороду». Директор школи на відміну від жінок знає про його авторитет у місті. Він сам пішов у 7-й клас і вибачився перед дітьми за поведінку класного керівника і голови батьківського комітету. А нам із Тетяною пообіцяв, що доб’ється звільнення вчителя, щойно вона вийде з раптового лікарняного. Однак у мене не зникає гостре відчуття зради людьми, яким ми сліпо довірили виховання наших дітей.
Микола «Борода» каже, що гурт так званих «ватних» батьків вирішив піти на родину ветерана в наступ і кладе переді мною їхній лист-звернення в асоціацію. Зміст листа такий: класний керівник — ідеальна вихователь та людина, а Мусієнко… задовольняє свої емоційні потреби!
— Ми захищали наші родини на фронті, захистимо й у тилу, — каже «Борода». — Андрій разом із братом Іваном мав законне право не йти на війну, проте як справжній чоловік вирішив захищати країну зі зброєю в руках. Цькувати наших дітей тими, чиї чоловіки правдами і неправдами ухилилися від мобілізації, ми не дамо. Зараз над встановленням справедливості працює наша асоціація, Центр допомоги учасникам АТО і департамент освіти Київської ОДА.
Директор департаменту освіти облдержадміністрації Віра Рогова прокоментувала можливу реакцію установи на скандальну пригоду так:
— Як педагог я глибоко обурена цим фактом! Тільки-но класний керівник вийде з лікарняного, проведемо офіційне розслідування.
 http://patrioty.org.ua/
Загрузка...
/center>
Загрузка...
Герої та наволоч поруч з нами: На Київщині учителька принизила сина бійця АТО, бо батько не здав кошти на нову парту Герої та наволоч поруч з нами: На Київщині учителька принизила сина бійця АТО, бо батько не здав кошти на нову парту Reviewed by Mapiя Іваночко on 11:05 Rating: 5