Сповідь священника

Ксенія Карпенко
Прослуживши Церкви 21 рік, священик прийняв рішення про відхрещення. У своїй сповіді він пояснює "чому" Пише/ridivira.com/uk/
Коли в жовтні 2012 року готувала матеріал про розкішне життя церковних ієрархів напівзлиденної країни, я познайомилася з багатьма священиками різних конфесій, які бажають говорити правду, але не бажають говорити on record (під запис). З багатьма продовжую спілкуватися і понині. Після 21 року служіння, один з них відлучився від церкви, зневірившись. 8 липня 2013 року він пройшов обряд відхрещення. Я публікую його сповідь. На його прохання - не вказую ні його імені, ні конфесії.
В церкві пропрацював майже 21 рік. 8 липня 2013 року пройшов обряд розхрещення.
Про церковне начиння
Мощі, свічки, кадила і вся інша атрибутика виготовляється в Підмосковьї, возити все це почав на Україну, після проголошення незалежності єпископ Антоній, в церковних колах кличка Бурдюк. В даний час перебуває у Росії, служить в РПЦ. Мощі виготовляються в основному з частин різних тварин, як то собачі кістки, жабячі шкіри, а також з синтетичних матеріалів. Церковникам відомі 4 руки Іоана Хрестителя, в Римі і Константинополі. Обидві справжні і обидві ліві. Деякі святі мають, якщо глянути по світу, по півсотні пальців, десятки голів, сотні інших деталей. Особлива стаття доходів - це християнські чуда , появи намальованих насправді ликів святих і різні ікони - чудотворні, мироточащі і кровоточащі. Замість крові використовується дешева фарба, і про ці всі щахрайства знають абсолютно всі священники. Знають і мовчать, бо залишаються аморали, які є заробітчанами. Зробіть експертизу мощей і ви побачите, до чого прикладаються віруючі.
Про зібрання
Будь- яке зібрання священників перетворюється в попойку, яка починається з молитви, а закінчується розвозом тіл. Один з священників завжди бажаний гість на цих заходах, бо на спір, за 3 літри горілки демонструє поїдання мухомора.
Про хрестики та прибутки
Всі чудово знають, що золотих хрестиків в церкві не буває, замість золота - мідь з тоненьким шаром позолоти, собівартість десь біля 2 гривень., продажну ціну т.зв золотих виробів подивіться в будь- якій церкві. Візьміть т.зв. золотого хрестика і нагрійте запаленим сірником, він зразу посиніє. Рентабельність така, що наркобізнес відпочиває. Як вам 10000 відсотків? За цей бізнес і був вбитий Володимир Кательницький, голова братства ім Андрія Первозванного. Зарізали його і розрізали на шматки його маму, бо наївні бариги початку 90их думали задешево скупити хрестики з золота, сподіваючись, що то дійсно золото. Те ж і на свічках. Куди йдуть ці гроші? Риторичне питання. Виправдовується будь -яка брехня, тільки б доход. Окрема стаття прибутку, це робота з чиновниками і олігархами. Інколи їх починає мучити щось схоже на совість, але насправді це страх, що колись за злочини доведеться розплачуватись. Це вже віп- клієнти, рядового до них і близько не пустять. Після відпущення всіх гріхів зазвичай застілля і скромні прохання, вже від священника, чи про виділення землі, чи прикриття якогось чергового гей -скандалу, як це було в Тернополі, коли заступилися за настоятеля, який згвалтував 16-річну прихожанку, чи трошки контрабанди, залежно від того, хто спокутує свої гріхи.

Про розпусту

Щоб уявити масштаб розпусти, треба поспілкуватись з монахами і монашками тет-а -тет. Можу порекомендувати чоловічий монастир в Богуславі, Київської області. Так само духовні семінарії. І це все в будь- яких конфесіях. Тут, правда, грекокатолики попереду всіх. Поїдьте в Бучач, Тернопільської області в коледж святого Йосафата. Навіть ми, що багато чого бачили, жахаємось. Практично всі монастирі, то кубла розпусти.
Про віру
Яка там віра! Меркантильність, лицемірство і атеїзм. При мені люди з Борисполя скаржились на місцевого священника, що не похоронив одиноку літню самотню жінку, бо не було чим заплатити. Чим все закінчилось? Загальним розумінням і таким обговоренням, що люди почувши те - зроду б до церкви не пішли. Ті священники, яким нічого не світить в плані кар’єри, або які ще мають совість, намагаються подалі триматись від високих чинів. В провінцію також відсилають непотріб. Село Карашин, Макарівський район, місцевий батюшка кидає жінку і 5 дітей - і в сусідньому селі відкриває тютюногорілчаний магазин, по місцевому називається «У попа».
Пам”ятаю, якось приїїхали люди з Броварського району, з проханням замінити їхнього священника. На підставі того, що священник на Пасху від перепою ледве на ногах стояв, а потім каже старшій жінці, мовляв, чого так багато яєць понаносили, « в мене вже і свині тих пасок і яєць не їдять». Бабуся й спитала, а що ж нести? «Ви мясо несіть, мясо точно не пропаде”.
Потім спотикаючись і плутаючи слова молитви з матюками, почав посвячувати. Результат - переведення в інше місце, на жаль, не знаю куди. Розповідати можна годинами. Але, заради правди, скажу, що ті, хто в маленьких містечках і селах ще якось людяніші, бо ближче до людей

 http://ridivira.com/uk/