АКТУАЛЬНО

[5]

Про пекло у "кримському раю" пам'ятатимуть довго: Заробітчани з Хмельниччини вирвалися ледь живі з робіт на анексованому півострові

Прополка дерев замість збирання фруктів, помиї замість їжі, зневага, побої та навіть смерть - така доля подолян, що поїхали на заробітки до окупованого Криму​.
Фото:http://khm.depo.ua/
Складна економічна ситуація у державі довела людей до відчаю. У пошуках додаткових заробітків українці хапаються за будь-які пропозиції. Проте, часто-густо заробітчани стають жертвами своєї довірливості і подекуди ризикують життям. Про це пише Depo.Хмельницький, розповідаючи історію заробітчанки з Нетішина, яка у повній мірі відчула на собі нові російські порядки в Криму, інформують Патріоти України. Для жінки, яка вже не вперше їде працювати закордон, піврічне перебування на окупованому півострові стало шоковою терапією. Про пекло у "кримському раю" пам'ятатиме ще довго.
"Від знайомих довідалась, що до Криму набирають заробітчан на сільськогосподарські роботи: збирати полуницю, персики, черешню, яблука. Вони були на подібних роботах, але ще до того, як Росія окупувала Крим. Тоді нормально платили, були людські умови проживання та харчування, словом, жодних зауважень чи нарікань. Тому я й довірилася розповідям знайомих, - розповідає Наталія.
Нетішинка взяла у знайомих координати роботодавця, зв'язалася з ним. - Про все домовилися телефоном. Заробітну платню обіцяв 7 000 гривень (приблизно 20 тисяч рублів). Договір уклали на півроку, з травня по листопад, до збору яблук. Дорога до Києва – за мої гроші, все решта – проїзд, харчування та проживання за рахунок фірми-замовника".
Спочатку все йшло за планом, у столиці заробітчан зустрів їхній бригадир, Сергій з Черкащини. До Криму добралися без проблем. Працівників поселили в селі Олександрівка, в приміщенні колишньої їдальні, яку поспіхом переробили в гуртожиток для заробітчан. Вже на місці Наталія довідалася, що збирати кримські врожаї туди приїхали ще троє нетішинців.
Одразу після поселення почалося пекло. Жінка розповідає, що у працівників відібрали паспорти, начебто для оформлення у федеральній міграційній службі, й змусили підписати якісь папери. Як виявилося, фрукти збирати ніхто не буде. Заробітчан "кинули" на проріджування дерев.
Наталя згадує, що спочатку працівникам поставили норму проріджування 8 дерев на годину, за цю годину платили 100 рублів. Але через певний час норму підняли до 100 дерев на годину. Щоночі на сади розпиляли хімікати, щоб не псувалися фрукти, а зранку всім цим доводилося дихати. Прокидатися доводилося о третій годині ранку, ще дві години добиратися на місце і увесь день тяжко працювати під пекельно спекотним сонцем.
Спілкування бригадира з працівниками проходило завжди у грубій формі, з нецензурною лайкою. У 40-градусну спеку люди втрачали свідомість, проте годі й було чекати на якусь допомогу, адже у бригадира навіть елементарної аптечки не було. Вся ситуація скидалася більше на рабство, а не на заробітки.
Окремої уваги заслуговує приміщення, де проживали "раби". Старе приміщення їдальні розділили на "секції" дерев’яними перегородками (як стійло для худоби), і в таких "кімнатах" тулилося по 8 чоловік. "О 22-й годині вимикали світло і чи встиг ти помитися й поїсти, нікого не хвилювало", - каже Наталя.
За харчування, яке згідно договору мало бути безкоштовним, вираховували щодень по 130 рублів. Але, каже жінка, ті помиї їжею назвати язик не повернеться. В раціон заробітчан включали тухлі яйця, слизькі сосиски і смердючу підливу до каші. Словом, без сліз нетішинка про ті нестерпні умови говорити не може.
Але найбільше налякала її смерть земляка - заробітчанина з Шепетівки. Чоловік помер від крововтрати лише тому, що ніхто не надав йому першої допомоги. Тож додому він повернувся у труні.
Не обходилося, звісно і без політики. Були там і "бандерівці", і "сєпари". Бригада була інтернаціональною. Усіх – біля ста чоловік. Десь двадцятеро з України – Хмельницької (Нетішин, Шепетівка, Ізяслав), Черкаської, Київської, Харківської областей, 18 узбеків, решта – з так званих ДНР та ЛНР.
"Спочатку нас без кінця обзивали "бандерівцями" та "укропами", були постійні сварки та бійки. "Сєпари" спеціально ходили по селі та вигукували "Слава Україні!", провокуючи місцевих, щоб ми потім не могли вийти в село. Цікаво, що з деякими "сєпарами" потім ми знайшли спільну мову, навіть потоваришували, і не всі вони погані. Принаймні, виявилися кращими, ніж наш черкаський бригадир", - пригадує Наталя.
Так продовжувалося, доки не отримали першу зарплату. Коли ж побачили той мізер, який заробили, то почали просити віддати паспорти. Готові були їхати додому без грошей, головне - подалі звідти. Наша героїня й узагалі викрала однієї ночі свої документи й утекла з "рабства".
"Додому я привезла лише болячки і розхитані нерви", - каже жінка.
Про пекло у "кримському раю" пам'ятатимуть довго: Заробітчани з Хмельниччини вирвалися ледь живі з робіт на анексованому півострові Про пекло у "кримському раю" пам'ятатимуть довго: Заробітчани з Хмельниччини вирвалися ледь живі з робіт на анексованому півострові Reviewed by Mapiя Іваночко on 08:33 Rating: 5