Що сталося та хто винен? – Детально про те, чому та як надовго відкладено безвізовий режим

Отже, настав час офіційно підтвердити те, що “Європейська правда” повідомляла протягом останнього місяця “за даними джерел”, передає varota.com.ua.
10 червня на плановому засіданні в Люксембурзі Рада Євросоюзу на рівні глав МВС обговорить український безвізовий режим, але… не ухвалить жодного рішення. Питання просто не буде виноситися на голосування.
Як підсумок, влітку 2016 року Євросоюз не запровадить безвізовий режим для громадян України. Найоптимістичнішим варіантом відтепер є осінь.
І, попри заяви європейських посадовців, це – не “технічна затримка”, а політична.
Та варто наголосити: наразі ЄС не сказав нам “ні”. Політичне рішення про безвізовий для України ніхто не ставить під сумнів.
Цей варіант нині навіть не обговорюється.
Але це не означає, що ми можемо бути спокійні.
Три місяці тому мало хто уявляв нинішні проблеми – здавалося, ми на фінішній прямій і в серпні зможемо забути про візи. Але “з’явилися нові обставини”…
Так само і зараз, на жаль, є сценарії, за яких наші перспективи можуть стати ще гіршими. І чи не найбільша небезпека в цих сценаріях виходить від… самої України.
Отже, детально про нинішні “розклади”, про причини та ключові загрози – в статті “Європейської правди”.
Що сталося та хто винен?
Посадовці ЄС в офіційних коментарях навряд чи визнають, що безвізовий відкладений. У Брюсселя традиційне пояснення – мовляв, ми ж не називали дату; а якщо так, то вона не може бути відтермінована.
Але в розмовах “не під диктофон” всі визнають: так, ситуація непроста.
І ці складнощі мають дві ключові складові – українську та неукраїнську. Друга – потужніша.
Доля України знову стала заручником процесів, які напряму з нею не пов’язані.
(Дуже чітка аналогія з нідерландським референдумом, де чимало голосів “проти України” насправді були голосами голландців, налаштованих проти ЄС.)
Цього разу ми опинилися об’єктом гри між ЄС та Туреччиною.
Навесні 2016 року Брюссель та Анкара почали активний діалог про безвізовий режим для турків, передає varota.com.ua. Це мало стати політичною “платою” за згоду Туреччини зупинити потік до ЄС сирійських біженців, а також – прийняти назад тих, хто влітку минулого року вже дістався Європи через турецьку територію.
Ця задача дуже потрібна самому Євросоюзу.
Однак Туреччина – велика та “ризикована” країна, яка, до того ж, не виконувала “безвізовий план” – такий, як мала Україна. І тому Європі потрібні додаткові запобіжники, що громадяни Туреччини (або, припустимо, сирійці з турецьким паспортом) не стануть масово просити про притулок у ЄС.
Сама собою виникла ідея про механізм, що дозволить Брюсселю швидко зупинити безвізовий в разі потреби. А про всяк випадок його дію вирішили поширити на всі країни, а не лише на Туреччину
А доки цей механізм не створений, ЄС призупинив безвізовий процес. Не лише для Туреччини, але й для України, Грузії, Косова.
“Значною мірою це – питання внутрішньої політики. Ми маємо показати виборцю зі своїх країн, що ми ставимо запобіжники проти можливих нових міграційних криз. В тому числі з боку Україна, хоча ви – далеко не найбільше джерело небезпеки”, – пояснив ЄвроПравді один із європейських дипломатів, що побажав лишитися неназваним.
То що, ми зовсім не причетні до затримки?
Не вірите, що Україна не наробила помилок? І правильно робите.
Звісно, до “турецького механізму” Київ не причетний.
За словами наших джерел у Брюсселі, а також за повідомленнями місцевих ЗМІ, головним лобістом даної ідеї є представники Франції (за що їй окрема “подяка”), а також, дещо меншою мірою – урядовці з Німеччини, Бельгії і останнім часом, Італії.
Немає вини Києва в тому, що ця ідея з’явилася на порядку денному ЄС, а коли це все ж сталося, наші дипломати активно працювали над тим, щоби Україну не прив’язували до цієї проблеми.
Але міграційний мотив гальмування безвізового – лише один з двох. До другого, “реформістського”, Україна напряму причетна.
Хоча Єврокомісія і заявила, що Київ повністю виконав “безвізовий план” (ПДВЛ), в столицях країн-членів ЄС чудово розуміють, що це – не зовсім правда.
Національна агенція із запобігання корупції досі не доукомплектована (обрання п’ятого члена НАЗК застрягло, бо президентський учасник виборчої комісії, Олександр Данилюк, пішов в уряд, а нового Порошенко не призначає); електронна система декларування статків найвищих посадовців досі не запрацювала, бізнес-групи в парламенті просувають ідею про зміну закону щодо спецконфіскації…
Країни-члени ЄС обурюються тим, що Україна виконала антикорупційну частину ПДВЛ місцями тільки на папері. А від того – виникла ідея створити постмоніторинговий механізм.
ЄС хоче контролювати, як Україна завершить антикорупційні реформи. Потрібен важіль: якщо Київ почне скасовувати реформи, то може бути позбавлений “безвізу”.

І так само, як з попереднім механізмом, частина країн-членів вважає за потрібне пригальмувати безвізовий, доки не буде ясності із постмоніторингом, передає varota.com.ua. Перелік країн, що просувають цю ідею – той самий, але тут ключову роль, за словами джерел, відіграє постпредство Німеччини в Брюсселі.

>Німецькі посадовці найбільше обурені “імітацією боротьби з корупцією в Україні”. А ще дипломати нерідко згадують про генпрокурора Віктора Шокіна, якого Порошенко всіма правдами та неправдами намагався зберегти на посаді.
Історія Шокіна, який особисто намагався зупинити виконання ПДВЛ, стала для Заходу символом опору реформам з боку команди президента. І там добре пам’ятають, що президент до останнього захищав генпрокурора, який дискредитував себе не лише цією історією, але й проваленою реформою прокуратури. Забути про неї буде дуже непросто.
Натомість у “Європейської правди” є також інша, свіжіша претензія до Порошенка.
Якщо безвіз відклали, то як надовго?
Це питання непросте. Є кілька сценаріїв, про які добре знають МЗС та АП. Жоден із них не дає підстав сподіватися, що безвізовий запрацює вже влітку.
Але Порошенко, як і раніше, намагається створювати у суспільстві хибні очікування. “Ми робимо все можливе, щоб і парламент, і Рада ЄС розглянули це питання до літа, але не виключено, що це може бути у вересні”, – заявив він тиждень тому на прес-конференції в Києві.
Ця новина широко розійшлася українськими ЗМІ, знову створивши очікування у суспільстві. На жаль, хибні очікування.
Станом на зараз вересень є найоптимістичнішим варіантом. Завершення процедури вже влітку навіть не розглядається – нині це неможливо суто процедурно. Значно більше шансів, що йдеться про жовтень чи навіть листопад.
Та водночас маємо підтримати думку Порошенка про те, що безвіз у 2016 році лишається реальною перспективою.
Цей прогноз підтримують джерела ЄвроПравди в Брюсселі та країнах-членах. Такий сценарії нині є основним – до початку осені ЄС затвердить обриси механізму призупинення безвізу, домовиться про основні положення постмоніторингу, а вже після того – візьметься за Україну.
Та, на жаль, ми не можемо стверджувати, що цей сценарій – безумовний.
Існує серйозна загроза, що на шляху схвалення “безвізу” з’являться нові перепони.
По-перше, календар розгляду механізмів призупинення безвізового ще може змінитися. В ЄС досі немає згоди щодо його деталей, і хтозна, чи не затягнеться пошук компромісу.
До слова, вражає те, що Європа гальмує український безвізовий, не маючи юридичної потреби для цього. Процедура призупинення безвізового буде чинною для всіх країн, байдуже, як давно вони отримали безвіз. Якщо, приміром, Україні скасують візи у вересні, а новий механізм ухвалять у грудні, він так само діятиме для нашої держави.
І зараз українські проєвропейські сили – від уряду до громадянського суспільства – намагаються донести до європейських столиць, що зайве затягування тут лише на шкоду.
Так, в усіх цих юридичних дискусія йдеться лише про те, як надовго відкладається наш безвізовий. Можливість того, що ЄС взагалі відмовиться скасовувати візи, наразі не обговорюється. Та Україна здатна сама внести це питання до порядку денного ЄС. І така можливість не є аж надто неймовірною.
Не треба бути провидцем, щоби передбачити: затримка безвізового призведе до щирого обурення в парламенті.
Популізм у Раді сильний як ніколи, і заклики “помститися Європі”, скасувавши пару найбільш болючих реформ, цілком можуть знайти підтримку.
Тим більше, що в парламенті вже зараз готують для цього ґрунт. Перш за все – в питанні антикорупції.
На кону – статки впливових політиків, а для декого – навіть кримінальна відповідальність, адже довести законне походження коштів багато хто буде не в змозі.
Тому відтермінування безвізового може стати приводом (не причиною, а саме приводом!) для того, щоби Рада переглянула найбільш “чутливі” нормі законів про спецконфіскацію або про повернення незаконно виведених активів. А втрата довіри депутатів до Євросоюзу додасть голосів за рішення про перегляд реформ.
е одна загроза – у сфері захисту меншин. Як відомо, одним із “безвізових законів” стали зміни до трудового кодексу про заборону трудової дискримінації, в тому числі за ознакою статевої орієнтації.
Нині на розгляді Ради – новий трудовий кодекс. Хтось вірить, що в ньому буде продубльована ця норма, якщо частина депутатів втратить віру у швидке скасування віз? Питання риторичне.
А тепер уявіть, якою буде реакція Брюсселя в разі, якщо Верховна рада скасує якусь із ключових “безвізових норм” іще до того, як ЄС ухвалить остаточне рішення по “безвізу”? Передбачити це нескладно. Україну звинуватять у порушенні домовленостей, схвалення безвізового зупиниться, а це дасть скептикам підстави знову піти на загострення конфлікту…
Увійти у спіраль конфлікту у відносинах з ЄС – нескладно. Вийти з неї – вкрай важко.
Це не повний перелік негативних сценарії, які можуть вдарити по відносинах Україна-ЄС та по безвізовому режиму.
Багато чого залежить від результатів британського референдуму (якщо Велика Британія вирішить виходити з ЄС, Європі ближчим часом буде відверто не до України). “Осіннє загострення” кризи у Верховній раді, яке є цілком реальним, не сприятиме нам в Брюсселі.
Зрештою, не варто забувати про російський фактор – хай він тут і не основний, але Кремль точно не сидить склавши руки в очікуванні українського безвізового.
Тому кожен місяць затягування безвізового для України є шляхом до прірви. І ми дуже сподіваємося, що в Берліні, Парижі та Римі це нарешті зрозуміють.