“А в мене, коханий, сьогодні весілля…”

А В МЕНЕ, КОХАНИЙ, СЬОГОДНІ ВЕСІЛЛЯ…

— Скільки навкруг квітів! Квітне всюди зілля…

А в мене, коханий, сьогодні весілля…

Який загадковий, Господи, той світ!

Все — таки виконую я твій заповіт!…

Пам’ятаєш, як ти раз мені сказав:

— Якби я, кохана, у бою упав, —

Ти за мною, рідна, довго не тужи,

Ти за мого друга заміж все ж іди!..

Ми разом зростали, вдвох тебе любили…

Вдвох на тій війні ми ворога трощили…

Друг мій якось вижив… Ну а я упав…

Навіть як вмирав я, то тебе згадав….

Ти прости, кохана, що зрадив тобі…

Що не докохав я… так жити хотів!..

Нам вдвох на майбутнє плани будував,

Бо одну тебе лиш любив та кохав…

Ти стоїш і плачеш у білій фаті…

Не судилось, мила… Я в сирій землі…

Мій друг відомстив їм за пролиту кров…

Хай тобі дарує він свою любов!..

— Ти мені привидівсь, весь на повен зріст,

Як тоді, востаннє, як троянди ніс…

Я тебе, коханий, теж вірно любила,

Нашою любов’ю вірно дорожила…

Ти прости, мій любий, що йду на вінчання,

Хоч ти — моє перше і світле кохання…

Який же жорстокий й загадковий світ!…

Нині ось виконую я твій заповіт…

Не тобі я стану — другові дружина…

Ти прости, мій милий… я ж тебе любила!

Видно, не судилось… Доля вже така…

Я буду дружина…. лише не твоя…

— Ти не плач, кохана! Сліз гірких не лий!

Друг мій —- добрий хлопець! Ти його люби…

Полюби, серденько, і щаслива будь!

Та мене ти з другом, прошу, не забудь!

— Прощавай, коханий!… Спи спокійно… Спи…

— Вже йди на вінчання…. Йди, люба… Іди!..

Не сумуй, кохана!… Друг — твій чоловік…

Живіте щасливо у любові вік!..

— Підожди, мій милий… Я ще помолюся

І на твоє фото я ще надивлюся…

Ще чоло погладжу, поцілую губи…

Дорогий і вірний, мій найперший… любий…

Окропили сльози могилку рясні…

Дякую я, милий, за усе тобі!…

Я поклала квіти й тихо відійшла…

Любила… кохала…— стала не твоя….

Євгенія Юрчишина-Кулик 12.01.2017р.

джерело

Прошу поширити