То я сиділа сама в квартирі голодна, їсти зовсім не було. Вже хотіла ВЕНИ РІЗАТИ, віриш, дівчинко, то вже б і порізала..

- Ой, які ж в нас люди добрі, які хороші люди! Якби не люди, не знаю, щоб я робила. Уже померла би давно, - чимчикує по дорозі старесенька, як світ, згорблена й скрючена майже до землі бабуся. Та й заводить зі мною розмову.

Типова, на превеликий жаль, історія. Донька із зятем продали її квартиру в іншому місті, купили їй меншу, решту грошей забрали собі, бо їм же потрібніше, а нашо гроші тій бабці. А пенсію наші бюрократи два місяці не можуть переоформити на нову адресу.

- Я вже хотіла піти НА РОБОТУ, так мене не взяли, кажуть, у вас хребет кривий, ви хворі, не можемо взяти... А так я би працювала, я не лінива... То я сиділа сама в квартирі голодна, їсти зовсім не було. Вже хотіла ВЕНИ РІЗАТИ, віриш, дівчинко, то вже б і порізала... А потім думаю - вийду на вулицю, попрошу в когось під магазином хоч на буханку хліба... І мені всі дають, віриш, жодного разу так не було, щоб я попросила в людей, і мені не купили хліба... А одна жіночка взагалі, послухала мене, та й пішла, та принесла цілу торбу продуктів... Такі хороші в нас люди, такі добрі! Щоб я робила!..

А тувідкриваєш фейбучик - і наче паралельна реальність. "П'ять тисяч гривень - це не зарплата", "Вже давно ніхто не їсть просто щоб втамувати голод" і т.ін. Божевілля якесь.

Люди, частіше озирайтесь навкруги. Світ не зовсім такий, яком ви його бачите на екрані свого айфону. І комусь в цьому світі може бути потрібна ваша допомога.

Джерело

Загрузка...