У дитячому будинку його називали Санька-Обрубок: хлопчик не мріяв, що по нього прийде мама, він знав, що вона від нього відмовилася

У дитячому будинку його називали Обрубком. Іноді Санькі здавалося, що це його прізвище. 

– Гей, Обрубиш, не заважай! – кричали хлопці, граючи в футбол. 

– Пни м’яч! – єхидно просив Колька Зав’ялов, знаючи, що Санька не встоїть на короткій нозі. – Ех, ти, обрубок! 

Хлопчисько похмуро мовчав, до болю стискаючи худенькі кулаки. Він давно вже не плакав. Відвертався і, шкутильгаючи, йшов в парк. Обрубком його прозвали тому, що одна нога була коротша за іншу.

З цієї причини він і опинився в дитячому будинку. 

Дізнавшись, що дитина народилася калiкою, його мати одинадцять років тому написала «відмовну». Цю заяву Санька бачив сам, коли відносив особисті справи в медпункт. Медсестра дала йому папки, а сама побігла до телефону. Вона й не подумала, що, побачивши своє прізвище, Санька відкриє папку і прочитає відмовну заяву. Всі діти в дитячих будинках чекають своїх батьків. А він чекати перестав. І плакати перестав теж. Його серце надягло на себе панцир, який рятував від образ, самотності, нелюбові. 

У дитячому будинку були свої традиції. Напередодні Нового року вихованці писали листи Дідові Морозу. Ці листи директор передавав спонсорам, які намагалися виконати прохання дітей. Потрапляли такі листи і в льотну ескадрилью. Як правило, діти просили про диво: знайти тата і маму. І тоді ті, хто такі листи відкривав, ламали голови над подарунками. 

Бортовий інженер майор Чайкін теж отримав такий лист. Він засунув його в кишеню «льотки» і вирішив прочитати вдома, щоб з дружиною і дочкою обговорити, що можна купити. 

За вечерею, він згадав про лист, розкрив його і вголос прочитав: «Дорогі дорослі, якщо можете, подаруйте мені, будь ласка, ноутбук. Не витрачайте гроші на іграшки та одяг. Тут все є. А через Інтернет я зможу знайти друзів і, можливо, рідних людей». Внизу стояв підпис: «Санька Івлєв, 11 років». 

– Треба ж, – сказала дружина, -які діти сьогодні розумні стали. Дійсно, через Інтернет він знайде всіх, кого треба. 

Дочка Аня взяла лист, перечитала його. Батько помітив, що у дівчинки здригнулися губи. 

– Ти чого? – запитав він. 

– Знаєш, тату, а він не сподівається знайти своїх батьків, – сказала вона, – він їх взагалі не шукає, тому що їх немає. Для нього ноутбук – це порятунок від самотності. Бачиш, він пише: «знайти друзів або рідних людей». Рідними адже можуть стати і чужі люди. Давайте з моєї скарбнички візьмемо гроші, купимо ноутбук і віднесемо цьому хлопчику подарунок. 

Новорічне свято в дитячому будинку проходило в три зміни. Санька був середнього віку. Ранок з хороводами під ялинкою та іграми проходив вдень. Дід Мороз і Снігуронька запалювали ялинку. Потім гості-спонсори вручали подарунки. Деяких дітей на канікули в сім’ї брали все ті ж спонсори. 

Санька нікого не чекав. Він звик бачити, що беруть красивих дівчат. А лист він написав просто так. Всі писали – і він написав. Правда, сьогодні серед гостей він побачив чоловіка в формі льотчика. У нього навіть серце здригнулося, але він відвернувся і непомітно зітхнув. Отримавши кульок з цукерками, хлопчик, шкутильгаючи, попрямував до виходу. 

– Саша Івлєв! – почув він своє ім’я і озирнувся. 

За спиною у нього стояв той самий льотчик. Санька встиг помітити лички від медалей на його грудях і значки. 

– Здрастуй, Саша! – сказав льотчик. – Ми отримали твого листа і хочемо зробити тобі подарунок. Але перш давай познайомимося. Мене звати Андрій Володимирович або просто дядько Андрій. 

– А мене – тітка Наташа, – сказала поруч з ним жінка. 

– Я – Аня, – посміхнулася дівчинка. – Ми з тобою ровесники. 

– Ну, а я – Санька Обрубок, – відповів він. 

Дівчинка хотіла щось запитати, але чоловік подав Санькі коробку і сказав: 

– Це тобі від нас. Підемо кудись, ми покажемо, як користуватися ноутбуком. 

Вони зайшли в порожній зал, де хлопці робили уроки. Дівчинка Аня показала, як вмикати та вимикати ноутбук, входити в систему, зареєструвала його в «Вконтакті». Чоловік сидів поруч і тільки підказував. Санька відчував його тепло, силу і захист. Дівча тріщала, як сорока, без перестанку. Але хлопчик зауважив, що вона не рюмса, в ноутбуці здорово розбирається, в секції займається. 

Прощаючись, жінка обняла його. Тонкий аромат її парфумів залоскотав у носі і в очах. Санька на мить завмер, затамувавши подих. Потім вивільнився і, не обертаючись, пішов по коридору. 

– Ми ще прийдемо! – крикнула дівчинка. 

Тепер життя Саньки змінилася. Він уже не ображався на прізвисько і не звертав уваги на Кольку. В Інтернеті можна було знайти багато корисного. Його давно цікавили літаки. Він дізнався, що першим масовим військово-транспортним літаком був «Ан-8», що розробив його Антонов, що «Ан-25» – це його різновид. 

У вихідні дні приходили дядько Андрій і Аня. Іноді вони разом ходили в цирк, грали в автомати. Санька завжди соромився, відмовлявся, йому було незручно, що вони всюди за нього платять. 

Того пам’ятного ранку його покликали в кабінет директора. Він увійшов і побачив тітку Наташу. Серце недобре здригнулося. Пересохло в горлі. 

– Саша, – сказав директор. – Наталя Вікторівна просить тебе відпустити на два дні з нею. Якщо ти згоден, то я тебе відпущу. 

– Саня, сьогодні День авіації. У частині дядька Андрія буде велике свято. Він запрошує тебе. Поїдеш? 

Санька закивав головою, не в силах вимовити ні слова. 

– От і добре, – сказала жінка, підписуючи заяву. 

І зраділий Санька вийшов разом з нею з кабінету. 

Насамперед вони заїхали в магазин. Купили йому джинси і сорочку. Подивившись на розтоптані Санькіни кросівки, Наташа повела його у взуттєвій відділ. З взуттям довелося повозитися, тому що розмір ніг був різний. Санька ніяковів, але вона сказала: «Нічого, після свята поїдемо в ортопедичний салон і замовимо тобі черевики. Один буде на спеціальній підошві, тоді ноги будуть на одному рівні, шкутильгати майже не будеш. І з боку буде непомітно». 

Потім заїхали в перукарню і додому, щоб забрати Аню. Санька вперше переступив поріг не дитячого будинку. Він ніколи не був у квартирах. Неповторний запах сім’ї, затишку і чогось ще теплого і рідного огорнув все його єство. Він боязко пройшов до кімнати і, сівши на краєчок дивана, озирнувся. Великий акваріум стояв у кутку. У ньому плавали різні рибки. Санька таких бачив тільки по телевізору. Біля вікна, в круглому скляному акваріумі сиділа черепаха і, витягнувши шию, дивилася на хлопчика. 

– Я готова, – сказала Аня, – йдемо, Сань, мама нас наздожене. 

Вони спустилися в ліфті вниз і пішли до машини. Біля пісочниці стояв хлопчисько і дивився по сторонам. Побачивши їх, закричав: 

– Кандиль- баба, кандиль- дід! 

– Почекай, – сказала Аня і підійшла до репетуна. 

В ту ж мить Сашко побачив, як вона різко повернулась, і хлопчисько плюхнувся в пісочницю. 

– Во дає! – тільки й сказав він, лежачи на піску. – Я ж пожартував. 

– В іншому місці жартуй, – відповіла дівчина. 

Аеродром був розмальований фарбами. Їх зустрів дядько Андрій і повів до свого літака. У Саньки захопило дух, коли він близько побачив гігантську сріблясту машину. Його душа до глибини була вражена силою літака. Потім був концерт, розважальна програма та авіашоу. Люди дивилися в небо, махали руками, радісно кричали. Коли показався літак дядька Андрія, Аня теж замахала і закричала: 

– Тато летить! Тато! 

І Санька теж незграбно застрибав і в захваті закричав: 

– Тато! Он тато летить! 

Він навіть не помітив, що дівчинка давно мовчить і дивиться на матір. А та чомусь витирає очі. 

Увечері, після вечері, Андрій сів поруч з Санькой і обійняв за плечі. 

– Знаєш, – сказав він, – всі діти повинні жити в сім’ї. Тільки в сім’ї можна навчитися любити, берегти один одного, захищати і бути коханим. Хочеш бути членом нашої сім’ї? 

У Саньки до горла підкотився тугий клубок і перекрив дихання. Він притулився до чоловіка і прошепотів: 

– Папка, я тебе завжди чекав. 

Через місяць щасливий Санька прощався з дитячим будинком. Він обережно і гордо зійшов з ганку, тримаючись за руку батька, і, майже не шкутильгаючи, пішов до виходу. Біля воріт вони зупинилися. Санька озирнувся, помахав хлопцям на ганку і вихователям рукою. 

– Зараз ми перешагнемо межу, за якою у тебе почнеться інше життя, – сказав батько. – Забудь про все погане, що було. Але згадуй людей, що стоять на ганку. Це вони допомогли тобі вижити. 

Будь завжди вдячний тим, хто допоміг тобі в житті. 

Автор – Надія Франк 

ДЖЕРЕЛО

Загрузка...