АКТУАЛЬНО

[5]

ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА АРАБА І… ЗЛАМАЛА ВСЕ СВОЄ ЖИТТЯ

О, які надії подавала Оля! Така розумниця була, що не знати, чи хто в селі міг похвалитися такими здібностями. Вчителька німецької мови взагалі називала Олю вундеркіндом та генієм. Чи жарти, що дівчина у дев’ятому класі знала німецьку краще за вчительку, а коли закінчувала школу, вільно могла розмовляти п’ятьма іноземними мовами. Тож, виряджаючи в інститут, їй пророчили блискуче майбутнє. Ніхто і подумати не міг, що Олю чекатиме зовсім інша доля…

Батько від дочки відмовився

Якщо по правді, то Олі було в кого вдатися – в тата. Чи то ліванця, чи то лівійця. Принаймні так перешіптувалися між собою люди. І де та Катерина, мати Олі, його знайшла? Таїна за сімома печатками. Навіть пронири-пліткарки – і ті розводили руками, коли мова заходила про Алі. Люди пам’ятали, що ліванець (чи лівієць?) з’явився у селі слідом за Катькою Майорихою, яка приїхала із чергового «московського сезону». Спочатку реготали з його мови, коли попервах цукерки ходив у магазин купувати. Але швидко й перестали – Алі на ходу вчив українські слова і вже через півроку говорив так, ніби тут його мати виколихала. А ще господар виявився тямущий – до чого б не брався, все у нього ладилося. Не пив, не курив, до інших жінок байдужий – не одна молодичка позаздрила «Катькиному щастю», сунучи свого п’яного чоловіка із генделика.

В Алі з Катериною народилося четверо дітей, Оля була найстарша. Мати – як мати, а от батько у своїй єдиній дочці душі не чув. А коли його Оля вступила в Одеський медінститут – гостину зібрав ледь не на 100 осіб. Хвалився.

Спочатку Оля чемно приїжджала додому ледь не кожні вихідні. І продовжувала дивувати сільський люд своїми успіхами: десять мов вже знає, на черзі – китайська.

– У тебе, доцьку, мізки скоро закиплять від науки, – завжди скрушно хитала головою бабуся, слухаючи, як її онучка читає вголос якісь «ненашенські» книжки.

– Ой, бабо, та що ви таке кажете, – відмахувалася на те Олюня і заглиблювалася у свої зошити.

Так минув рік, Оля перейшла на другий курс. І майже одночасно батьки стали помічати, що не рветься уже їхня дочка додому. Раніше і дзвонила ледь не щодня, щебетала про успіхи, а тепер – ані мур-мур. Коли стали розпитувати, Оля то про завантаженість в інституті щось лепетала, то про дорогі ціни на потяг. А потім раптово, серед будня-полудня, посеред тижня… приїхала. І мало не з порога випалила: я виходжу заміж!

Німа сцена згодом переросла у величезний скандал. Особливо після того, як Алі дізнався, за кого. Очі його налилися кров’ю і він безапеляційним тоном заявив, що його дочка за палестинського араба заміж не піде!

– А ти хто? – і собі скочила до батька Оля.

– Ти не знаєш, куди ти лізеш! Ставиш на собі хрест! Я не хочу своїй дочці тієї долі!

І кричав, і вмовляв, навіть ляпасів надавав – Оля залишилася незворушна. Тримаючись за щоку, вона плакала і повторювала: «А він не такий. Мій Мухамед хороши-и-ий…»

– Якщо підеш всупереч моїй волі – ти мені не дочка. Так і знай, – напевно, це були останні слова, які Оля почула від батька.

Наступного ранку вона зібрала такі-сякі речі і покинула дім.

У Палестині обіцяв рай

Її коханий Мухамед теж був студентом медінституту, майбутній педіатр. Вони познайомилися, щойно почався другий курс. Як глипнув на неї своїми палкими очиськами, у Олі аж ноги затремтіли. Зашарілася, від сорому очі долу опустила. Ще й перечепилася з того пенду і заледве не гепнулася під ноги красеню. Підхопив, блиснув зубами у посмішці і все… Оля втратила спокій.

Та й Мухамед часу не втрачав. Він упадав за нею так, ніби вона була щонайменше принцесою. Водив у дорогі ресторани, завалював квітами та подарунками, а що вже про майбутнє з ним – солов’ї так не вміють співати, як він. У кінці другого курсу вони одружилися, і Мухамед забрав Олю з гуртожитку. Оселилися на квартирі, яку він знімав.

Жили дуже добре, аж Олі не вірилося у своє щастя. Вона часто згадувала татові вмовляння, його попередження про сльози і ярмо. Порівнювала із трепетним до неї ставленням Мухамеда і повторювала: тато помилився чи, може, здурів на старості літ? Та ж чоловік із неї пилинки здуває!

Мухамед дмухав на Олю ще два роки, поки жили в Одесі. За цей час встиг закінчити інститут. Ладнаючись додому, у Палестину, вмовив вагітну вже Олю взяти «академку» і поїхати з ним.

Хоча б на кілька місяців… Обіцяв, що там, на його батьківщині, буде рай для них…
«Рай» її коханого чоловіка знаходився у невеличкому селищі, бідному і занедбаному. Хата, в яку її привіз Мухамед, аж тріщала від родичів. У чоловіка було семеро одружених братів, які зі своїми дружинами і неймовірною кількістю галасливих замурзаних дітей жили всі разом у цьому будинку. Ані води, ані світла, ані меблів там не було. Їсти готували на багатті, просто у дворі.
Оля стояла шокована! «І це рай?» – із німим запитанням в очах повернулася вона до чоловіка.

Попросила негайно звідси поїхати. Мовляв, в Україні навіть у найвіддаленіших селах так не живуть. Але Мухамед все ще мав шалений вплив на Олю і таки вмовив – трішки погостювати. Ті гостини затягнулися на три роки…

Мусила втікати від чоловіка

Виявилося, що у цій величезній і патріархальній сім’ї Мухамед був найменшим і найрозумнішим. На його здібності і поставила вся родина: брати чорно гарували, щоб оплатити навчання (для палестинців українська освіта була найдешевшою), а він мав потім відробити всі борги. Тож усі ці упадання, ресторани і квіти для Олі теж увійшли в рахунок боргу.

Мухамед влаштувався на роботу, потім на ще одну і дуже скоро став чи не єдиним годувальником всієї родини. Брати тепер могли вже не гнути спини – їхній найменшенький був винен їм мало не десять років спокійного життя. Тож незабаром Оля із жахом зрозуміла, що брати не допустять, щоб їхній Мухамед покинув родину і залишив їх без грошей. Наступний удар вона отримала, коли не знайшла своїх документів. Кинулася до чоловіка – але де там: відтоді, як він потрапив додому, став ніби іншою людиною. Все частіше зривався на крик, шарпав вагітну Олю, вимагав цілковитої покори. Але найгірше – взагалі не дозволяв виходити з будинку. Так у тій халупі на землі і народжувала. Мухамед прийняв пологи, подякував за дочку і знову побіг на роботу. От, напевно, і всі ніжності, які вона отримала від чоловіка, який в Одесі був чи не найніжнішим кавалером на курсі.

Бо незабаром на Олю навалився повний морок і жах. З неї знущалися усі, кому не ліньки. Родина Мухамеда оголосила, що вона «невірна», а отже, виховувати дитину не може. Без документів та будь-яких прав вона перетворювалася на таку собі «грушу для биття»: у нападах люті її бив не тільки «рідний» чоловік, але й його брати. Жодного захисту чи хоча б співчуття вона у цій сім’ї не бачила. Врешті-решт прийняла іслам, щоб хоч трохи полегшити собі життя, а ще це був єдиний шанс втекти з цієї арабської тюрми. Адже ставши мусульманською жінкою, вона мала можливість виходити на вулицю і спілкуватися з іншими жінками.

Дуже скоро Оля познайомилася із росіянкою – теж дружиною місцевого араба. Щоправда, цій жінці вже було давно за 40 і вона, судячи з усього, була щасливою зі своїм досить небідним чоловіком. Мала машину і вільна була робити все, що їй заманеться. Зглянувшись над бідною Олею, яка після трьох років заміжжя вже сама на себе не була схожа, вона шепнула «план втечі».

Головне – мати при собі документи. Тож одного чудового дня Оля вийшла з дочкою ніби на прогулянку, за рогом сіла у таксі і поїхала у Вифлеєм, який контролюється Ізраїлем. А вже там зв’язалася з українським посольством і попросила захисту.

Можна було закінчити історію «хепі ендом», але, на жаль… Оля з маленькою донечкою хоч і повернулася у село, але вдома застала тільки стареньку бабусю. Батьки та брати виїхали за кордон, а Алі навідріз відмовився миритися з дочкою. Можливо, це, а можливо, і важкі роки у арабській неволі не пройшли для молодої жінки безслідно – періодично її душевним станом займаються лікарі-психіатри. Інститут так і не закінчила. І взагалі, вона тепер мало чим нагадує розумницю Олю, яка подавала великі надії…



ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА АРАБА І… ЗЛАМАЛА ВСЕ СВОЄ ЖИТТЯ  ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА АРАБА І… ЗЛАМАЛА ВСЕ СВОЄ ЖИТТЯ Reviewed by Mapiя Іваночко on 09:18 Rating: 5