Медсестра Майдану

На архівному фото: Марія рятує пораненого на вулиці Грушевського у лютому 2014.

КОЛИ медсестра з Буська Марія Матвіїв 30 листопада 2013 року вперше вирушала на Майдан (саме тоді вночі «Беркут» жорстоко розправився з мирними студентами), мама тривожно сплеснула руками:

— Дмитрика на кого лишаєш?!

— На тебе, — зітхнула донька і вкотре погладила по голівці 12-річного синочка. — А раптом зі мною щось, не дай Боже, станеться, маєте з Петром достойно виховати…

Чоловік Марії не надто вдоволено кивнув. Волів їхати з дружиною, але вона була категоричною: інвалід, має проблеми зі шлунком, а на Майдані одними канапками із чаєм лише загострить свої проблеми… Згодом відмовляла його від поїздок ще тричі, натомість компанію жінці складала сестра Людмила. Та коли збиралася вп’яте — на Майдані саме розгорталися найбільш гарячі й криваві події, Петро наполіг, що має бути поруч неї. Зрештою, якби не він, Марію до Києва не взяли б.

Того вечора в автобусі сиділи представники тільки чоловічої статі, але Петро таки переконав старшого групи, що дружина медсестра, а ще — він її ні на крок на Майдані від себе не відпустить. Подружжя впустили до салону…

Марія до дрібниць пам’ятає тогочасні події. До Києва прибули 19 лютого вдосвіта й одразу взялися готувати «коктейлі Молотова». Цілий день і ніч, аж поки від бензину і масел жінка не дістала добрячої алергії…

Відмила руки й до дівчат — готувати їжу, а коли вранці заговорили про тимчасове перемир’я, вирішила, як кажуть на Галичині, хвильку «покимарити». Та ледь встигла задрімати, як земляк приніс у намет тривожну звістку: біля Жовтневого палацу (Міжнародний центр культури і мистецтв) — стрілянина, потрібні медики…

У криваву бійню на Інститутській кинулася без каски, бронежилета… Надала допомогу одному хлопцеві, згодом другому, пораненому в ногу… Далі почула стогони біля однієї з барикад і поповзла до неї… Снайпери вели прицільний вогонь. На мить завмерла, згадала сина, близьких, своє життя… Та думки перервали нові крики про допомогу, тож кинулася до хлопця, в якого з голови стікав струмінь крові… Наклала пов’язку, санітари понесли пораненого в безпечне місце…

— Час ніби перестав існувати, все робила автоматично, — згадує Марія. — Не бачила нічого, крім поранених і вбитих…

Того кривавого ранку вона врятувала чотирьох майданівців…

Про все це, мабуть, ніхто не довідався б, якби в соціальних мережах невдовзі не з’явився унікальний кадр французького фоторепортера Еріка Буве, на якому невідома жінка під кулями снайперів «Беркуту» перебинтовує голову пораненого хлопця.

...Буремні події в центрі Києва стихли, Революція гідності перемогла, переляканий Янукович драпонув до Москви, і людей зацікавило, хто ж ця мужня білявка в чорній куртці. За якийсь час її таки впізнали і взяли під приціли відеокамер та фотоапаратів як «найсміливішу жінку планети». Хоча колишня медсестра, а нині диспетчер Львівського обласного центру медичної допомоги та медицини катастроф у Буську Марія Матвіїв не вважає, що робила щось надзвичайне.

— Мене кликали на допомогу, і я йшла, це моя професія, — знизує плечима.

Підвищена увага її стомлює, часом навіть гнітить, жінка скептично ставиться до всілякого роду звань і нагород, але можна зрозуміти й тих, хто хоче віддати Марії належне за подвиг, за врятовані життя молодих учасників Майдану. Вона стала почесним громадянином Буська, Львова… Щодо іншого, то її життя мало змінилося. Робота. Домашні клопоти. Хіба он Дмитрик починає потроху мужніти, нині йому вже 15!

Марія — невиправна оптимістка, переконана, що Майдан значною мірою змінив свідомість суспільства, що нині люди тим паче не терпітимуть наруги над собою і влада має це чітко розуміти. Інша річ, що на своєму шляху зустрічала чимало «активістів», які навчилися філігранно «загрібати жар» чужими руками. Вона ж не звикла ховатися за чиїсь спини…

Підтримує Марія приятельські стосунки з побратимами по Революції гідності. Їх небагато, бо тоді на Майдані зналися переважно в обличчя та називали одне одного по імені. Прізвище Гені-Жені з Чернігівщини пам’ятає — Кузьменко, а ось Катерининого з Нових Петрівців ніколи й не чула…

Не відома їй і доля хлопців, яким надавала першу допомогу: хто вони, звідки, та й чи всі вижили, адже рани у кількох були вкрай тяжкі… Знає одне: вони патріоти, герої!

Нині скромна жінка більше переймається долями бійців із Буського району, які воювали на Донбасі. Коли хлопці попросили очолити Буську районну асоціацію учасників АТО, відмовити не могла. А їхні аргументи були переконливими: чесна, принципова, незаангажована, вона нізащо не дозволить втягнути організацію в політичну колотнечу...

На фото Ігоря Табінського: медсестра Матвіїв на робочому місці.

Джерело

Загрузка...