Вони знали, на що йдуть: Як січові стрільці зупинили російську армію

Потяг українських звитяг мчить небайдужих людей із Тернополя до станції села Посухова, поблизу якого 100 років тому відбувалися кровопролитні бої російської армії з австро-угорськими військами. У складі цісарської армії тоді воював полк січових стрільців під проводом Антона Вариводи. Про ті далекі часи нагадує меморіальний курган на горі Лисоні і пам’ятна каплиця, а в ці дні — ще й фотовиставка стрілецьких могил, що розкидані по всій області, і малярські роботи, що художньо відтворюють звитяги українських леґіонерів. «Укрпошта» випустила пам’ятний конверт, а Національний банк викарбував монету номіналом 5 грн до цієї події. Сообщает http://vilnyipodyh.blogspot.com

Ширшу панораму стрілецького життя створює «Пресова квартира УСС». У цій інсталяції працівники Бережанського краєзнавчого й обласного музею Богдана Лепкого відтворили інформаційну діяльність січових стрільців та їхній побут. А щорічний фестиваль стрілецької та повстанської пісні «Дзвони Лисоні», виступи гуртів під час урочистостей з нагоди пам’ятної дати вселяють надію, що стрілецька слава «не вмре, не загине».

Натхнене першим переможним етапом Брусиловського прориву у травні-червні 1916-го командування Південно-Західного фронту російської армії вирішило повторити наступи. Два курені Українських січових стрільців обрали гору Лисоню (висота — 399 м) основним рубежем для оборони. Через цю місцевість пролягав шлях на Бережани. Не захопивши цього стратегічного вузла доріг, російська армія не могла просуватися далі, в напрямку Карпат, і 12 серпня атакувала сотні першого куреня УСС. Січові стрільці були змушені відступити під Бережани, проте їм прийшов на допомогу другий курінь, і наступ росіян вдалося зупинити. В останній день серпня царські війська зробили нову спробу наступу на місто, цього разу невдалу. Австро-угорські війська, серед яких було січове стрілецтво, їх зупинили і таким чином стабілізували фронт.

Проте 2 вересня російська піхота 113-ї дивізії, підтримувана гарматним вогнем і кавалерією, прорвала лінію оборони цісарських військ. Росіяни захопили позиції 35-го австрійського полку на Лисоні. Проти них кинули дві сотні 1-го куреня УСС під проводом Романа Сушка й Андрія Мельника. Ця контратака закінчилася поразкою, сотня Сушка була розгромлена. Відтак сотня Андрія Мельника, військовий підрозділ Василя Кучабського та рештки сотні Романа Сушка вступили в бій із росіянами на цій горі. Саме вони зупинили наступ ворога. Четверта ж сотня, очолювана В’ячеславом Будзиновським, була розгромлена. Російські війська оточили Бережани півколом. Водночас у бій вступив другий курінь УСС, який вибив росіян із яру на південно-західній околиці Лисоні і контратакував їх. Цісарським військам удалося закріпитися на західному схилі Лисоні.

4 вересня 1916-го розпочався загальний наступ австрійських військ. До вечора вдалося відбити захоплені росіянами позиції. В цьому неабияка заслуга січових стрільців.

Чергову спробу прорвати фронт російські війська зробили 16 вересня. Вони розгромили турецькі частини біля Потуторів, після чого їм вдалося зайти у фланг і тил полку УСС. І знову українці сказали своє слово. Контратакою з села Посухова вони відбили у ворога турецькі траншеї. Але втримати позиції не вдалося. Лінія фронту поступово наближалася до Бережан.

Наприкінці вересня 1916-го динаміка бойових дій посилилася: 29-го російські війська розпочали третій масований наступ у районі Лисоні. Бої тривали безперервно майже три доби. Росіяни розбили угорський полк і вийшли в район Потуторів, де дислокувався полк УСС. Царські війська, використовуючи зайняті 16 вересня позиції на Диких Ланах поблизу Потуторів, з трьох боків оточили січовиків. Та загонам під проводом чотаря Гриця Труха вдалося прорвати кільце блокади та вийти до Бережан. Полк УСС зазнав чималих втрат. Вціліло лише 17 із 44 старшин і 150 із 1650 стрільців. Чимало січовиків потрапило в російський полон. Серед них — відомі командири Андрій Мельник, Роман Сушко, Василь Кучабський, Василь Дідушок, Сень Горук та інші.

У жовтні 1916-го залишки полку УСС вийшли до сіл Пісочного та Розвадова, що поблизу Миколаєва на Львівщині. Гартоване в боях, збагачене гірким, проте цінним досвідом перемог і поразок українське січове стрілецтво відродилося заново. Коли 1917-го старшини-галичани повернулися з полону на Батьківщину, вони сформували Галицько-Буковинський курінь під проводом Євгена Коновальця.

Ця військова організація стала головною опорою Центральної Ради, відзначилася у боях із більшовиками, очолила повстання проти гетьмана Павла Скоропадського з метою відновлення влади УНР. А після проголошення ЗУНР січові стрільці сформували кістяк регулярної Української Галицької армії.

Пам’ятник січовим стрільцям на горі Лисоні спорудили вже в часи незалежності України, 1994 року. А до 100-річчя боїв меморіальний курган вимостили декоративним каменем. Роботи було виконано за кошти місцевих бюджетів і самих будівельних організацій. Бо попри ухвалену Верховною Радою постанову про відзначення 100-річчя боїв на Лисоні з держбюджету на облаштування меморіальних місць не виділили жодної гривні.

На горі Лисоні оновлено й меморіальну каплицю Покрови Пресвятої Богородиці. А під час іконописного пленеру група з шести митців на чолі з народним художником України Богданом Ткачиком виконала внутрішній розпис культової будівлі. На центральному полотнищі зображено хресний шлях нашої держави — від княжих часів до сьогодення. Тут можна побачити спресовану історію України — в образах князя Володимира, княгині Ольги, козаків-запорожців, січових стрільців, героїв «Небесної сотні» та воїнів, котрі загинули в Донбасі.

Пам’ятні місця на Лисоні стали основою Першого мілітарного меморіального комплексу січових стрільців в Україні. «Цей комплекс стане таким самим святим місцем, як Козацькі могили у Волинській області або Гурби (місце найбільшого бою УПА з військами НКВС у квітні 1944-го. — Ред.) на Рівненщині», — пообіцяв Степан Барна, голова Тернопільської обласної державної адміністрації. До мілітарного комплексу ввійдуть цвинтар січових стрільців у Посухові та кладовища турецьких вояків у селах Гутиську та Підвисокому Бережанського району. А біля самої гори влада планує відтворити тогочасну воєнну інфраструктуру — шанці, бліндажі тощо.

Багатостраждальною виявилася доля стрілецького цвинтаря в Посухові. У цій землі — поховання 70 стрільців, котрі загинули в боях на Лисоні або померли в тутешньому військовому шпиталі, а також дві могили турецьких вояків. Аби викорінити пам’ять про українських леґіонерів, цвинтар у Посухові руйнувала і польська міжвоєнна, і радянська влада. У політику окупаційних режимів особливо не вписувалася брама у формі тризуба. Тому КДБ дало вказівку замурувати не тільки основний, а й бічні входи брами — щоб не було видно цього знака. Та в часи незалежності місцеві мешканці розібрали мури, і тризуб «воскрес». До сторіччя боїв на Лисоні зробили більше — оновили хрести на могилах січових стрільців і урочисто перепоховали останки чотирьох австрійських та угорських вояків.

Реконструкція боїв на горі Лисоні, що її під час урочистостей виконали військово-історичні клуби з Києва, Львова, Кам’янця-Подільського та Хмельницького, повернула глядачів до подій столітньої давності, нагадала про стрілецькі звитяги й славу. Як зазначив історик Микола Лазарович, автор багатьох праць із історії Леґіону УСС, січові стрільці хотіли відновити перервану 1709 року традицію збройної боротьби українців за свою незалежність. Якби не було УСС, то не було б і ЗУНР. Січові стрільці знали, на що йдуть, захищаючи свою землю зі зброєю в руках. Вони знали, що коли прийде в їхній дім Російська імперія, то знищить усе українське — мову, культуру, звичаї. 2014-го, коли в Донбас прийшов «рускій мір» у вигляді танків і «Градів», українці пересвідчилися: тривоги січових стрільців були не безпідставними».

_______

Загрузка...

Загрузка...