АКТУАЛЬНО

[5]

Живим не здався

Президент досі не знайшов часу, щоб вручити зірку Героя України сім'ї командира танкового екіпажу Звання "Герой України" Порошенко надав капітану Олександрові Лавренку ще на початку вересня, пише газета "Експрес". Саша загинув 21 липня 2014 року в боях за Піски. Але мало хто знає -- за що саме його відзначено. Того дня екіпаж танка, яким командував харків’янин, вів бій, намагаючись знищити опорний пункт сепаратистів на Донбасі. Прямим пострілом удалося підбити кілька бойових машин ворога. Екіпаж Лавренка першим рушив у наступ. Однак потрапив на фугас і підірвався. Двоє членів екіпажу загинули відразу. А важкопоранений капітан підірвав себе, щоб не потрапити в полон. В Олександра Лавренка залишилися дружина і маленька донечка. Два роки потому вони лише починають приходити до тями... "Сашко був військовослужбовцем, захищати Батьківщину вважав прямим обов'язком, -- розповідає Світлана Лавренко, дружина героя. -- Коли я дізналася, що його забирають на війну, то плакала, просила, щоб він не йшов. Але він був патріотом... Іноді мені здається, що він передчував свою смерть. Пам'ятаю, навіть не хотів брати сумку, коли їхав з дому востаннє. Казав: "Мені це все не потрібно". А одну його фразу я не забуду ніколи: "Якщо загину, то ти вважатимеш мене героєм". Світлана й Олександр зустрічалися недовго: чотирьох місяців вистачило парі для того, щоб зрозуміти, що вони створені одне для одного. "Він зробив мені пропозицію 8 березня, просто розбудив вранці, засипав квітами, став на одне коліно, -- згадує дружина капітана. -- Не роздумувала ні секунди. Душею відчувала, що це моє, рідне. Сашко умів мене дивувати. Якось засипав пелюстками троянд усю квартиру. Міг приготувати вечерю при свічках. Коли народилася донечка Софійка, то кращого батька годі було й уявити. Часто брав донечку зі собою на роботу.
Товариші досі згадують, як він возив Софійку на танку". Світлана розповідає, як дізналася про смерть чоловіка. "Я не відразу зрозуміла, що його вже нема, -- каже. -- В останній день він написав мені СМС о 6.00 ранку: "Світланко, я тебе дуже сильно люблю". Більше на зв’язок не виходив. Я не панікувала, бо знала, що вони вимикають мобільники, коли йдуть на завдання. А потім мені почали слати фото у соцмережах, на яких він лежить біля танка, із запитаннями: "Чи не ваш це чоловік?" Але оскільки ім'я і прізвище не збігалося, я не надала цьому значення. Потім мені надіслали фото документів Сашка. Тоді чоловік уже два дні не виходив на зв'язок. У паніці стала телефонувати всім, кого знала: комбатові, друзям, товаришам. Але мені ніхто нічого не казав. Зателефонувала кумові, теж військовому. Він запитав, чи я вдома. Сказав, що приїде. Що було далі, я уже не пам’ятаю". Жінка каже, що не брала 7-річну доньку зі собою на похорон і довго не знала, як розказати їй про те, що татуся більше немає. Софійка півроку не могла опам'ятатися. "Нині ми з нею розмовляємо про батька, переглядаємо відео, фото, розглядаємо медалі. Я не хочу, щоб вона забула про нього", -- каже Світлана. До слова, ордена, яким загиблого нагородив Президент на початку вересня, теж у них ще немає. Жінка мала їхати з донечкою до Києва на урочисте вручення, відпросила дитину зі школи, але їй сказали, що в Президента інші плани. Що ж, таке буває, у декого просто змінюється графік. А в дівчат капітана Лавренка -- назавжди змінилося життя. Юлія СКОРИК
Читайте більше тут: http://expres.ua

Загрузка...

Загрузка...
2 Блок 3 Банерна мережа
Живим не здався Живим не здався Reviewed by точка зору on 20:31 Rating: 5