Враження від українських правоохоронців. Розповідь заробітчанки з Іспанії
Коли я на початку 2000 років переїхала до Іспанії і тільки навчилась читати іспанською, я часто на вулиці брала безкоштовну газету 20 minutos, яка виходила тоді багатомільйонним тиражем. Зараз, у зв'язку з кризою, вона вже має набагато меньший тираж. І ось одного разу я знайшла там невеличку заміточку про те, як кілька іспанських машин їхали з Великобританії до Монголії, щоб узяти участь участь у раллі. Ці машини проїхали тисячі кілометрів, проїхали Білорусію, Україну, Росію, Казахстан та Монголію. Іспанські гонщики поділились своїми враженнями від подорожі: найбільше у Монголії їх вразила гостинність монголів і монгольський солений чай, а про Україну вони написали, що українські міліціонери їх зупиняли і штрафували за перевищення швидкості. Про Росію і Білорусію нічого не згадувалося. Коли я прочитала ту статтю, я пораділа, що у мене було мало іспанських знайомих. Мені було соромно за Україну.
Вже багато років тому я отримала в Іспанії водійські права. І вже досить багато часу я не боюсь іспанських поліцейських, хоч навчитись не боятись їх мені було важко. Радянське минуле так просто не викинеш з голови. Пам'ятаю, я якось зупинилася на світлофорі і побачила що за мною також зупинилася поліцейська машина. Я ще їздила з табличкою водія-початківця. Чи то від хвилювання, чи то від страху, я не змогла завести машину. І бачу у дзеркало, як поліцейський виходить з машини і наближається до мене. Я встигла продумати кілька варіантів, але жоден не підтвердився: поліцейський не перевірив мої документи, не зробив мені зауваження, він підійшов до мене, щоб допомогти завести мою стареньку заглохлу машину.
За дев'ять років водіння у Іспанії я ще тільки один раз мала справу з поліцейськими: я відвозила на автовокзал мою племінницю. То була ніч на неділю, і мене зупинили, щоб перевірити вміст алкоголю у крові. За дев'ять років за кермом поліцейські тільки двічі підійшли до моєї машини і то один з цих разів, щоб допомогти. За ці дев'ять років я двічі їхала до України машиною. Проїздила частину Іспанії, перетинала Францію, Німеччину, Польщу - щось біля трьох тисяч кілометрів і жоден поліціянт мною не зацікавився.
Але коли я перебувала в Україні три тижні, мене зупиняли у середньому кожні п'ять-шість днів. У один із приїздів я приїхала на похорон мами. Живу я у передмісті Сторожинця на Майдані. Я поїхала до міста, щоб купити продукти на поминальний обід. Згорьована, змучена з дороги, я забула взяти права. У кілометрі від хати мене зупинив міліціонер, попросив мої права, я їх не мала. Я пояснила йому мою ситуацію. Молодий міліціонер запросив мене у свою машину, почав мені показувати якісь папери і довго говорити, що буде, коли він забере у мене машину. Зійшлися ми на 400 гривнях. Якби така сама ситуація була б у Іспанії, іспанський поліцейський тільки висловив би мені співчуття і порадив би бути обережною.
Хочу віддати належне тернопільским міліціонерам: коли я вже поверталась до Іспанії, мене зупинили у Тернопільскій області і сказали, що я перевищила швидкість. Якби мене зупинили десь у Німеччині, то я б була впевнена, що то було правдою. В Україні ж я так боялася зіпсувати машину і залишитись без засобу повернення додому в Іспанію, що їздила по українських ямах дуже обережно і усе просила бога, що, якщо щось станеться з машиною, то хай це буде хоча б у Польщі, тому що там уже не було б проблем зі страховкою, ремонтом і доставкою машини до Іспанії. Так що перевищення швидкості мною в Україні було абсолютно неможливим.
Коли повертаєшся з відпустки, то вже маєш грошей тільки на найнеобхідніше. Хоч міліціонер і сказав мені, що у випадку несплати штрафу мене можуть не випустити з України, я йому показала гаманець і сказала, що на штраф у мене вже немає горошей. Міліціонер напевно пожалів або мене, або моїх дітей, або нашого кокера Бубліка, який подорожував з нами, і відпустив нас з миром.
Але штрафи на дорозі - це не була моя єдина зустріч з українськими правоохоронцями.
Я, так як і усі українці радію хоч тим маленьким успіхам, які є в Україні. Радію тому, що серед наших поліцейських є справжні професіонали. Вірю у те, що у свіжеспечених поліцейських з'явиться досвід, і наша поліція буде поважною українською інституцією. Вірю у те, що мене в Україні вже не будуть зупиняти тільки тому, що мої іспанські номери дадуть надію поліцейським на легку поживу. Вірю, що в поліції, як і у всій державі Україні відбудуться не тільки зміни назв, вивісок, форм, а що зміни будуть відбуватись і на глибинному рівні. Вірю, що ті всі покидьки у формах, які вважають, що все в Україні буде по-старому, будуть покарані, засуджені, викинуті з лав поліції. Вірю.
Олена КОСЕНКО
http://uainfo.org/
Враження від українських правоохоронців. Розповідь заробітчанки з Іспанії
Reviewed by марія іваночко
on
14:50
Rating: