Роман Кулик: Матерям найтяжче на цій війні

Роман Кулик, молодший лейтенант (хорунжий) у Збройних Силах України
– Привіт, мам
, як у вас справи?
– Нормально, синок. Ти ж чув, що ше один хлопець із Обухова загинув на сході?
– Так. Уявляєш, тільки вчора писав знайомому з його батальйону, а за кілька годин побачив повідомлення на сторінці нашого військкомату про загибель Володі. Такі сумні збіги.
– Так ти його знав?
– Не те що близько, був час тусувались компаніями, років з 6-8 тому. Періодично бачив його в місті до мобілізації.
Певний час обоє мовчимо.
– А ти знаєш, хто його мати?
– Ні, хто?
– Лікарка, Степанівна. Пам’ятаєш, вчора розказувала, що водила батька здати аналізи по серцево-суддиним?
– Так.
– Це ж його мати. Ми з нею давно знайомі, вчора ще говорили про дітей, вона розказувала, що син на фронті, я ж про тебе згадала, що теж в армії. Така мила жінка. Казала, що деякий час тому два тижні поспіль не мала з ним ніякого зв’язку, виходила на Генштаб, щоб дізнатись як син, чи живий….
Знову мовчимо.
– А він з тобою з одної хвилі мобілізації, призвали в середині серпня…
– Так, тільки я 91-го року народження, а він ще молодший, 93-го.
……
– Якраз сьогодні мали йти забирати результати батькових аналізів… Ну, вже ж не підемо найближчі кілька тижнів.
– Ну, зрозуміло ж. Але як побачиш, не мовчи ж, спробуй втішити, підтримати…..а в його батьків ще є діти?
– Так, дочка є.
Хочу сказати «Слава богу, є ще одна дитина», але вчасно закрив собі рота – надто цинічно прозвучить, особливо в розмові зі своєю матір’ю. Натомість знову замовкаю, хоча тиша давить на мозок більше за саму розмову.
– Дурдом. Скільки це ще триватиме…
– Сама знаєш. Добре, мамо, маю бігти. Хорошого тобі дня, – здуру бовкнув, пізно усвідомивши, наскільки абсурдно прозвучить у контексті цієї розмови. Кладу слухавку й хвилини дві витріщаюсь на телефон.
Кому на цій війні дійсно найтяжче, так це матерям.
Джерело: Роман Кулик

http://www.akcent.org.ua